Джоан Роулінг, письменниця, 46 років: «Приємно, коли від тебе ніхто нічого не чекає»

Багатьом здається, що її життя схоже на казку. Дійсно, перетворитися з матери-одиначки, що постійно шукає додатковий заробіток, на одну з найзаможніших жінок Великобританії вдасться не кожному. Але не все так однозначно в долі авторки Гаррі Поттера

В публічності є щось веселе, але й щось жахливе. Я люблю спілкуватися з людьми, але не о 12 годині ночі в якомусь незрозумілому клубі. Розмова, якщо вона варта того, потребує уваги обох співрозмовників, взаємоповаги. Обмін шаблонними фразами не для мене. Розмови так званої богеми з легкістю проміняю на вроджену мудрість селянки з Шотландії.

Я не завжди маю щасливий вигляд. Для шоу-бізнесу це дуже погано. Але пересилювати себе в угоду продюсерам, промоутерам та ще комусь я ніколи не буду. Немає сенсу. Я ж не співачка. Якщо у людини стоїть на поличці хоча б одна моя книга, значить, додаткової реклами я не потребую.

Завжди мріяла стати письменницею. Досягнувши бажаної мети, я й подумати не могла, що моїх дітей переслідуватимуть журналісти та фотографи, лише тому, що їх мама – автор популярної книги.

Коли я поставила крапку в останній книзі про Гаррі Поттера, відчула неймовірну легкість. Приємно знати, що цього чекали мільйони дітей у всьому світі. Думаю, книга комусь може і не сподобатися. Що ж, така вона – творчість.

Для мене головне в людині – здатність любити. Мій Гаррі цю здатність має. Я, звичайно, могла б вбити його в кінці, тоді фінал книги був би більш логічним. Але в цьому випадку я б зрадила Поттера. Замість цього я подарувала йому родину, можливість продовжити свій рід. Всі мої герої будуть щасливі. Інакше неможна.

Ні, продовження книг про Гаррі Поттера більше не буде. Це неможливо. Настав час зупинитися. Це мій світ, але я не хочу до нього повертатися.

Дуже люблю пекти пироги. Випічка нагадує мені про мою маму, яка була неймовірно талановитою жінкою, але через дітей і деспотизм батька так і не змогла реалізуватися. Взагалі, домашнє господарство дає жінці відчути себе жінкою. Кажу про те, що нам призначено природою, а не суспільством. Бути матір’ю – це найголовніше жіноче щастя. І нехай феміністки спробують зі мною посперечатися!

Зараз я щаслива. Більше, ніж коли-небудь. Це мій час. Половина мого життя здається нормальною, інша ж – безумною.

Так, я купую подарунки на свята від Тіффані. Але не люблю говорити про гроші. Журналісти пишуть, що мій статок нараховує 530 мільйонів фунтів. Це неправда. Назвати точну суму не можу. Вважаю цю інформацію конфіденційною.

У мене часто просять гроші. В місяць я отримую понад 1800 листів. І в більшості з них прохання про допомогу. Не вважаю свою роботу в благочинному фонді подвигом. Якщо доля до тебе схиляється, треба вміти поділитися щастям, грошима або просто хорошим настроєм з кимсь цього позбавленим. Це нормально, це по-людськи. 

Мене засмучують проблеми соціальної нерівності. Але більш за все я переймаюсь через людей, які не усвідомлюють горе бідності. Закривають очі, проходять мимо… Це страшно. Мене турбує людська байдужість, коли люди припиняють боротися з проблемами наркоманії, злочинністю. Так неможна жити!

Зараз я пишу історію, яку називаю політичною казкою для дітей. Її не поспішаю видавати. Мені подобається, що можна нікуди не поспішати, спокійно знаходитися в світі власних фантазій. Виявляється, приємно, коли від тебе ніхто нічого не чекає. 10 років я жила в такому скаженому ритмі, що час вже й відпочити.

Найщасливішою я була в лікарні, коли народжувала своїх дітей… І ще у Венеції.

Я б хотіла, щоб мене запам’ятали людиною, яка все могла і все зробила!  

Переклад Анастасії Герасимової